Репертуар театра на вторую половину октября 2011

8 октября 2011 

«Анатомия измены — 1»

Измена. Какое жестокое слово. Вызывающее бурю эмоций. Слово, несущее боль одному человеку и наслаждение другому. Повод снова поговорить о кризисе семьи, человеческом одиночестве и умении в нужный момент проявить мудрость. Так что же это за слово «измена» и что это за событие в жизни двоих людей? Сколько ни рассуждай об измене, а все мало. Похоже, пока существуют мужчины и женщины, эту тему так и не удастся исчерпать до конца.
Единственное, что может помешать понять этот спектакль — болезненное отношение к сексуальной теме.
Начало в 19.00
Без антракта

Большой Зал

9 октября 2011 

«Мафия (проект)»

Правила таковы: ведущий раздает карты участникам игры. У кого туз треф и пик, тот — «Мафия» (убивает ночью), Червонный король — комиссар (должен убить мафию), Бубновая дама — проститутка Лола (сексом оживляет любого умершего). Мирные жители не знают, кто из игроков является мафией, вычислить ее — их задача. Задача мафии — отвести от себя подозрения, выиграть время и убить всех мирных жителей. При этом до момента «убийства» никто наверняка не знает, кем является потенциальна жертва — мафиози или честным мирным жителем. Только мафия знает друг друга…
Начало в 19.00
Без антракта

Экспериментальная Площадка

11 октября 2011 

«Криминальная классика»

Каким было бы наше взросление, если бы в школе предметы нам преподавали интересно и увлекательно? И что, если рассматривать историю не только с позиции сухих фактов и дат, но с точки зрения простых, близких всем человеческих взаимоотношений: любви, ненависти, предательства или дружбы?!

Некоторые факты из жизни Александра Пушкина и Александра Грибоедова в театральной интерпретации обаятельного Алексея Курилко.
Начало в 19.00
Без антракта

Экспериментальная Площадка

12 октября 2011 

«Мужской род, единственное число…» 

Блестящая комедия положений известных французских авторов Жан-Жака Брикера и Мориса Ласега.
Спектакль-праздник, почему-то у зрителей он почти всегда вызывает ассоциации с Новым Годом. Работа полна искрометного юмора и предназначена для тех, кому нужно поднять настроение. Легко и чертовски приятно! Жирные и вкусные шутки, а также отличные актерские работы.
Сюжет самый невероятный: Фрэнк Хардер, полковник американской армии, импозантный мужчина в летах, оказывается трансвеститом и матерью молодого француза Луи. Он поменял пол, имя и место жительство, но не смог справиться с материнским инстинктом, поэтому вернулся во Францию… Как отреагируют на появление Фрэнка-Марии-Луизы ее бывший муж, ближайшая подруга и сын — вот в чем интрига и вся соль фарса.
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

13 октября 2011 

«Приглашение на Закат» 

Спектакль для тех, кто не боится заглянуть в самые потаённые – фантастичные и паутинные уголки собственной души. И… от души посмеяться над «пауками», которые обитают в них!..
Однако «грузить» не будем, хочется провести абсолютно легкий и приятный вечер. Подарить удовольствие Вам и получить самим.
Спектакль по жанру трагикомедия, где много веселого, смешного и не меньше грустного и лиричного. О вкусах не спорят, но точно можно сказать одно, эта работа не оставит любого зрителя равнодушным, и скучать будет не возможно.
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

14 октября 2011 

«Пришить старушку» 

Премьера!
Весёлая циничная комедия с элементами чёрного юмора.
Группа авантюристов неудачников, в погоне за звонкой монетой, решается на убийство…
Любовь, Дружба и Нравственные устои — все меркнет перед лёгкой наживой!
Играют только заслуженные ветераны сцены: Алексей Курилко, Константин Данилюк, Оксана Брагинец, Евгений Волошенюк и Ирина Когут и др
Начало в 19.00
Без антракта

Большой Зал

15 октября 2011 

«Скамейка (На других коленках доплачешь…)»

 «Почему мужчина и женщина не могут найти общий язык? Почему слова, сказанные мужчиной, имеют другой смысл, нежели эти же слова, сказанные женщиной? Неужели мы действительно представители разных планет?
Спектакль рассказывает о проблеме человеческого одиночества и о том, насколько по-разному эти проблемы решают мужчины и женщины».
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

16 октября 2011

 «Любовь не по возрасту»

Легкая лирическая комедия, которая смотрится на одном дыхании.
Молодая особа «подстатейного возраста» попадает в любовный треугольник, который сама себе создала. В одну сторону пойдет – счастье найдет. В другую пойдет – по лбу получит. Вот и сидит ночью на лавочке – выбирает.
А где-то на берегу ночного моря зрелый мужчина в приступе запоздалой романтики сочиняет стихи. Но дама, которую он ждет, тоже застряла в треугольнике – и ей такое положение вещей очень даже нравится.
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

 «Чистая Импровизация (проект)»

Единственный неизменный фетиш «Чёрного квадрата». Наше фирменное блюдо! Нет, даже не так. Это наше «Я»! То, что можно увидеть только у нас. Уникальное, неповторимое, яркое, запоминающееся Нечто!

В центре зала, освещенная прожекторами, лежит чёрная квадратная ткань из бархата. По углам сидят актёры — за ними – притихшие, взволнованные зрители. Тишина. Напряжение растёт. Актёры переглядываются, зрители ждут. Наконец, один из актёров выходит на квадрат — импровизация началась… Нет текста, мизансцен, установок режиссёра, костюмов, декораций — всё это создаётся игрой. Постепенно вырисовывается образ каждого актёра, место действия, задача на ближайший период времени, и отношение к происходящему событию. Режиссёр имеет право остановить действие и при зрителях обругать актеров за плохую игру. Сколько бы раз вы ни приходили на «Чистую импровизацию», вы не сможете на бархате увидеть повтор!
Начало в 19.00
Без антракта

Экспериментальная Площадка

20 октября 2011

 «Все женщины продаются»

Веселая эксцентричная комедия, пронизанная душевными и трогательными настроениями.
Три различные точки зрения на вопросы:
Продаются ли женщины?
Существует ли любовь на свете?
Кто главнее: мужчина или женщина?
Актерский состав – признак качества:
Алексей Курилко
Оксана Брагинец,
Константин Данилюк,
Ирина Когут (Елена Кострова)
Олег Иваница
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

21 октября 2011

 «Воспоминания о будущем»

Спектакль — Легенда, Спектакль — Хит. Новая редакция спектакля. Он возобновлен по постоянным просьбам зрителей.
Все мы учились в школе. Дружили и влюблялись. И не задумывались о том, как раскидает нас жизнь потом, после выпускного, по разным институтам и социальным уровням. Что станет с нашей первой любовью. При каких обстоятельствах доведется встретиться вновь…
Начало в 19.00
Без антракта

Большой Зал

22 октября 2011

 «Голая правда или вместо секса»

 Это не просто интересный и весёлый спектакль, это безудержное эротическое хулиганство!
Учитывая сильный и стабильный интерес к нашим постоянным проектам «10 минут До и После», мы решили сделать альтернативный спектакль. Тут мы играемся словами, образами, ситуациями. Шутим над всем, говорим о наболевшем. Полёт фантазии, воображения не то что не запрещаются, но всячески приветствуются и поощряются! Актёры ищут ответы на вопросы: что может быть вместо секса? Что будут делать люди, которые хотят, но…? Как нам быть вместе, если…? Ох уж этот вечный неразрывный тандем Мужчина-Женщина… Мы копаем вглубь мужской и женской психологии. Ну, против того, что они — различны, надеюсь, никто возражать не будет. А вот нюансы, так сказать, имеются. И, вот, тут-то мы и устраиваем фонтан самых невообразимых и неожиданных идей и историй. Спектакль смотрится на одном дыхании. Мы уверены, что почти каждый из Вас побывал в ситуациях, собранных в данной работе.
Начало в 19.00
Без антракта

Большой Зал

Репертуар 1-7 октября 2011. Черный квадрат

1 октября 2011

 «Косметика врага»

 Эта работа вполне проходит по разряду ньюсмейкерских событий.
Спектакль вышел умно, страстно, эффектно, тонко, расчетливо, современно и не смотря на то что он близок к триллеру-детективу полно сочного юмора.

Амели Нотомб — молодая бельгийская писательница, «enfant terrible» франкоязычной литературы. В своих произведениях Нотомб демонстрирует талант, присущий ей сарказм, блестящий ум, элегантность стиля и накал страстей. Ее романы имеют полумиллионные тиражи и переведены более чем на 30 языков.
«Косметика врага» — восхитительная притча с неожиданным и жестоким финалом.

Начало в 19.00
Без антракта

Большой Зал

2 октября 2011

 «Встреча с читателями»

В культурном магазине Эмпик по адресу: ул. Мишуги, 4, ТЦ «Пирамида», ст. м. Позняки состоится презентация новых книг Алексея Курилко «Бег по жизни» и «Бег от смерти».
Это нечто среднее между спектаклем, концертом и душевной вечеринкой с друзьями.
У вас будет возможность пообщаться с лучшим актером театра импровизации «Чёрный Квадрат», автором замечательных книг и лауреатом Русской премии- Алексеем Курилко, послушать его стихи и песни под гитару, задать интересные вопросы, купить книги и получить автограф.
Есть дни, которые можно провести не только с пользой, но и с радостью и позитивом.
Приходите! Будет так интересно, что мы и сами придем!
Начало в 14.00

Гастроли

4 октября 2011

 «Медовый месяц»

 Спектакль по одноименной пьесе Габриелля Барилли. Очень женский спектакль, но, конечно про нас – мужчин.
Три молодые женщины собираются в канун праздника, чтобы обсудить дела сердечные и приходят к весьма неожиданным и закономерным выводам….
О мужчинах, о сексе, о взаимопонимании, о деньгах, о коньяке, об одном фаллоиммитаторе…
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

5 октября 2011

 «Большой мужской секрет»

 Отношения между 35-ти летним и 20-ти летней. Мужская зависимость и ее проекция на женщинах. Во что играются поэты-прединфарктники. Как не попасться в сети женских иллюзий и не остаться там навсегда.

Вы постоянно что-то недоговариваете друг другу? Былой интерес угас, и такое развитие отношений вас не устраивает – тогда мы в этом разберемся! 🙂
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

6 октября 2011

 «Большой мужской секрет»

 Треш-комедия с элементами мужской лирики и ежедневного кинематографа жизни. Откровенные тайны большого разврата. Невероятный коктейль из увядающей молодости и возрастного кризиса.
Обаятельный памфлет потока мужского сознания и разбитых женских иллюзий. Визуализация того, что не прочтешь на мужских форумах и богемных блогах. Чем заканчиваются кухонные посиделки и о чем так красноречиво молчат мужчины.
Начало в 19.00
Без антракта

Камерная Сцена

7 октября 2011

 «Пир Духа или Парадоксы Бытия (ПД или ПБ)»

 Берегитесь! Взрывоопасно!
Пламя смеха, иронии, цинизма и сарказма может выжечь вашу душу изнутри! Это не спектакль, это просто истерика. Комедия? Безусловно, но это самая смешная, самая искромётная комедия, которую можно было только придумать! Спектакль не просто смешной, — калибр побольше берём. Это сплошная экспрессия, безжалостно оголенные эмоции, фонтан позитива и самоубийственной иронии.
О нашей жизни — дурацкой, поломанной, прокрученной через мясорубку ожиданий и мечты. «Пир духа или Парадоксы бытия» — для нас самих название спектакля удивительно.
Начало в 19.00
Без антракта

Большой Зал

Премьера балета Radio and Juliet на музыку RADIOHEAD

18 и 19 ноября на сцене Национальной Оперы Украины, в  рамках одного балетного спектакля будут представлены две легендарные истории любви, рассказанные хореографами ХХ и ХХI столетий: «Кармен-Сюита» и премьера в Украине — балет Radio and Juliet. Всё это – в исполнении звёзд Мариинского театра, Национального театра Словении и Национальной Оперы Украины!

Вместе с музыкой Жоржа Бизе, Родиона Щедрина и английской рок-группы RADIOHEAD на зрителей обрушится шквал чувств и эмоций: любовь, ненависть, нежность, гордость, вражда.

Акт I – «Кармен-Сюита»

Музыка – Жорж Бизе и Родион Щедрин

Хореография — Альберто Алонсо

Кармен Анастасия Матвиенко (солистка Мариинского театра)

Хозе – Денис Матвиенко (премьер Мариинского театра).

Тореро Константин Зверев олист Мариинского театра)

Время не старит ни новеллу Проспера Мериме, ни музыку Жоржа Бизе, а лишь раскрывает нам новые грани образа Кармен, и современник находит в нем близкие себе проблемы и мысли. Родион Щедрин, используя первоисточники, создал прекрасную балетную сюиту, с тонкими нюансами оркестровой палитры.

Акт II – Премьера! Спектакль RADIO & JULIET

Музыка RADIOHEAD

Хореография – Эдвард Клюг

В исполнении Анастасии и Дениса Матвиенко, Эдварда Клюга и солистов Национального театра Словении.

Балет Radio and Juliet– это симбиоз смелых мыслей хореографа Эдварда Клюга, уже знакомого киевской публике благодаря балету QUATRO, и новаторской музыки одной из наиболее успешных рок-групп современности RADIOHEAD. В этом смысле название Radio and Juliet – игра слов.

 Тонкая эмоциональная музыка RADIOHEAD. Необычная пластика Эдварда Клюга. Вместо декораций — световые эффекты и видео инсталляции. Все это заставляет зрителя погрузиться в бессмертную историю Шекспира о двух веронских влюбленных и посмотреть на нее под другим углом.

 Этот спектакль вызвал эффект «взорвавшейся бомбы» в балетном мире Европы и США.

До России «взрывная волна» докатилась 19 июня 2011года, когда балет был показан на сцене Мариинского театра в рамках бенефиса Дениса Матвиенко, вызвав овации публики и восторженные отзывы критики. 18 и 19 ноября Radio and Juliet будет представлен киевской публике!

 «Шесть танцовщиков, одна балерина. Не подробный пересказ истории о веронских влюбленных, но конспект, краткие зарисовки сцен. Даже неважно, кто есть кто (кроме главных героев) — все танцовщики участвуют в драке (изумительной красоты сцена, где каждая секунда — новый рисунок сцепившихся тел, новое кружево, сквозь которое просвечивает задник), все по очереди оказываются рядом с «идущей к алтарю» Джульеттой. Главное, что роднит эту одноактовку с шекспировской трагедией, — темп событий. В хрестоматийной пьесе герои спешат жить — здесь спешат двигаться: такого ритма сцена Мариинки не видела давно…»

Газета «Московские Новости»

Марко Кропивницький — видатний діяч українського театру

З ім’ям талановитого драматурга і актора, режисера і організатора тісно пов’язана історія українського театру другої половини ХІХ ст.

Народився М.Л. Кропивницький 10 (22) травня 1840 р. в селі Бежбайрак на Херсонщині (тепер Кропивницьке Кіровоградської області) в родині управителя поміщицького маєтку. Його дитинство було тяжким: з п’яти років хлопчик залишився без матері. Майбутній драматург і актор ріс серед чужих людей. Про свої дитячі поневіряння М.Л.Кропивницький докладно розповів в автобіографії, написаній уже на схилі віку. Здібному від природи юнакові не пощастило здобути вищу освіту: він не міг документально підтвердити свого дворянського походження. Його захоплення театром розпочалось ще тоді, коли він був учнем повітньої школи у місті Бобринці. Спробувавши свої сили в аматорських виставах, Марко Кропивницький уже ніколи не залишав театру.

Протягом 1861-1871 років молодий Кропивницький працював канцеляристом, письмовидителем, секретарем у судових установах Бобринця та Єлисаветграда (тепер Кіровоград). Він уважно вивчав життя, читав твори прогресивних російських і українських письменників. Як згадує народний артист СРСР І.О.Мар’яненко, що був учнем Кропивницького і під його керівництвом починав свій театральний шлях.

Літературна творчість Марка Лукича припадає на часи посилення утисків з боку самодержавства проти української мови і культури взагалі. В 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв у таємному циркулярі твердив, що ніякої, мовляв, української мови «не було й нема і бути не може». І саме цього року Кропивницький соковитою і барвистою мовою писав свою першу драму «Дай серцеві волю — заведе в неволю». Ця п’єса засвідчила, що він має неабиякий хист драматурга.

У 1871 р. М.Кропивницький остаточно залишив канцелярську службу і став актором Одеського театру Моркових і Чернишова, в якому з успіхом дебютував у ролі Стецька («Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка). Його гру тепло сприйняли глядачі, позитивно оцінювала міська преса. Після Одеси він їде в Акерман, а потім до Харкова, де з великим успіхом вперше пройшла його драма «Дай серцю волю — заведе в неволю».

У 1874 р. Кропивницький виступав у Петербурзі, Миколаєві, Єлисаветграді. Наступного року за запрошенням товариства «Руська бесіда» він гастролював у містах Західної України Львові, Тернополі, Чернівцях, Снятині та інших. За його участю уже досвідченого актора й режисера було показано чимало вистав у різних містах України. В 1882 р. він завершив п’єси «Доки сонце зійде роса осі виїсть» і «Глитай, або ж Павук», написав одноактівки «По ревізії» та «Лихо не кожному лихо, а іншому й талант».
30 листопада 1882 р. в Києві за режисерством М.Кропивницького та участю М. Заньковецької і М.

Садовського було дано виставу «Наталка Полтавка», яку раніше показували у Єлисаветграді, у тому ж акторському складі. У 1883 р. М. Старицький взяв на себе утримання цієї трупи, як антрептер М.

Кропивницький залишився режисером, а через 2 роки він очолив трупу. Як керівник М. Кропивницький утверджує на українській сцені демократичні традиції видатних артистів Щепкіна, Соляника, творчо спілкується з відомими діячами російської культури, зокрема, драматургом О. Островським.

У артистичній і драматичній діяльності М. Кропивницький відстоює принципи реалізму й народності.

Створюючи класичні сценічні образи Івана Непокритого, Бичка Шельменка, Карася, тараса Бульби та інших, він передусім дбав про життєву правду і простоту. Популярність і слава українського театру зростали.

У листопаді 1886 р. п’єсою «Дай серцю волю заведе в неволю» почалися гастролі трупи в Петербурзі.

Демократичний глядач прихильно зустрів українських митців. Революційно настроєна молодь, яка зачитувалася творами Салтикова-Щедрина, Г.Успенського, М.Чернишевського, з інтересом дивилася на вистави, в яких М.Заньковецька, М.Кропивницький та їх земляки правдиво показували село під владою куркулів-глитаїв, закликали заступатися за скривджених, а отже, до боротьби проти визискувачів. Про вистави «Наталка Полтавка», «Глитай, або є Павук», «Наймичка» та інші писали найзначніші столичні газети.

Українські актори спілкувалися з прогресивними діячами російської культури.

У 1887 р. трупа М. Кропивницького успішно виступила в Москві. На виставах були Лев Толстой, Антон Чехов, майстри Малого театру.

Крім акторської, режисерської, драматургічної та організаторської діяльності Марко Лукич працював над музичним оформленням театральних вистав, написав ряд мудичних творів. Так, він поклав на музику поезію Тараса Шевченка «За сонцем хмаронька пливе», С. Писаревського «Де ти бродиш, моя доле», створив хорову пісню в драмі «Невольник», «Ревуть-стогнуть гори-хвилі». Йому належить музичне оформлення оперети «Зальоти соцького Мусія», сольні пісні «Соловейко» та «Чи я собі не вродливий».

З 1902 р. М. Кропивницький оселяється на хуторі Затишок південніше Харкова. Незважаючи на тяжку недугу — глухоту, він продовжував працювати, час від часу виступав перед глядачами. Так, 1903 р. Марко Лукич приїхав до Полтави на відкриття пам’ятника П.І. Котляревському і у святковій виставі «Наталка Полтавка» зіграв роль виборного Макогоненка. 21 квітня, повертаючись з Одеси, де він був на гастролях, М.Л.Кропивницький помер. Похований він у Харкові. На його могилі споруджено пам’ятник.
За п’ятдесят років творчої роботи М.Л.Кропивницький написав більше сорока драматичних творів різного жанру. Плідно продовжуючи традиції своїх попередників — І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, він створив реалістичні картини пореформеного селянства, показав гострі соціальні суперечності.

М.Л.Кропивницький створив чимало повнокровних художніх типів, що яскраво відбивало істотні сторони життя різних суспільних верств. Викриваючи й засуджуючи представників «темного царства», драматург протиставляв їм позитивні образи, прообрази яких бачив серед простих людей.

Ранній період творчості Кропивницького припадає на 60-70-ті роки. Тоді він писав драми з народного життя, комедії, водевілі, інсценував твори інших письменників. Драма «Дай серцю волю заведе в неволю» спочатку мала назву «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо побіжить». За побудовою вона близька до «Наталки Полтавки» І. Котляревського.

У драмі «Дай серцю волю заведе в неволю» М.Кропивницький створив чудовий образ чесної, працьовитої, скромної і правдивої дівчини Одарки, чим поповнив галерею образів жінок і дівчат, створених Т.Шевченком.

Водевіль «За сиротою і Бог з калитою» (1872) був першою друкованою п’єсою письменника. Відомо, що водевіль вимагав високої майстерності в творенні характерів дійових осіб та індивідуалізації. В цьому жанрі Кропивницький творчо продовжив традиції І.Котляревського.

Кропивницький-режисер не міг задовольнитися недосконалими п’єсами, що здебільшого становили тогочасний сценічний репертуар. Яскраві, повнокрвоні характери він шукав у класиків української літератури. Саме тому драматург двернувся до творів Тараса Шевченка. За матеріалами поеми «Сліпий» та інших історичних поем Т. Шевченка створив драму «Невольник» (1872), яка пройнята патріотичним пафосом, почуттями любові до рідного краю.

Заслуги М. Кропивницького в українській драматургії в розвитку реалістичного народного театру величезні. У підсумковій статті «За тридцять п’ять літ» він щиро, навіть досить скромно писав: «Служив я вірою і правдою, — хоч може іноді помилявся і спотикався, бо той тільки не помиляється, хто нічого не робе».

Видатний російський радянський режисер, актор, педагог і теоретик театру К. Станіславський справедливо відзначив: «Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени ввійшли золотими літерами на скрижалі світового мистецтва».

Там, де жив і працював інший славетний драматург і актор Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) в іншому державному заповіднику-музеї «Хутір Надія» ростуть посаджені колись Марком Кропивницьким велетні-дуби, про які Максим Рильський написав поетичні рядки:

Ростуть дуби, купають в небі віти,
А навкруги, немов веселі діти,
Дубки і липки зводять рясні…
І сповнені зичливості й любові,
Дуби над нею шелестять Маркові.

Джерело http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-9fcefae6b35a 

Володимир ВОРОБЙОВ: Людина театру й людина-театр

Нинішньої суботи чернівчани й гості театрального фестивалю «Золоті оплески Буковини» побачать прем’єрну виставу його п’єси за Шолом-Алейхемом «Мандрівні зорі або Життя – театр» у виконанні акторів Чернівецького облмуздраму. Пропонуємо нашим читачам зустріч перед прем’єрою.

Досье «Версій»

Воробйов Володимир Лазарович, відомий театральний режисер, народився 1946-го, в Чернівцях. Вихованець театральної студії Валентини Безпольотової (Палац піонерів у Чернівцях). Випускник Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії 1970 року,Учителі: Б.Зон, Д.Карасик, Г.Товстоногов. Згодом закінчив Вищі режисерські курси. До 1990 року жив і працював у різних театрах Ленінграда, неодноразово створював нові театральні трупи, серед них Молодіжний театр в Ленінграді (1979), «Дрор» в Єрусалимі (2001), викладав акторську майстерність в ЛДІТМІКу, поставив понад 80 вистав, в акторському доробку – понад 50 ролей у театрі, в кіно, на телебаченні. Від 1990 року живе й працює в Ізраїлі, втім, далеко не тільки… Адже 2004 року в Петербурзі створив ще один театр, «Єрусалим».

– Володимире Лазаровичу, у 50-60-ті роки Чернівці були дуже насиченим у театральному розумінні містом: театр був лише один, але ж «текстилка», «шепетівка», «желєзка», Будинок учителя, Палац піонерів, і ще драмгуртки мало не в кожній школі… Причому, прізвища керівників і «головних акторів» були на слуху не лише в тих, хто займалися в цих студіях. Знаю, що нинішні актори й режисери з любов’ю і вдячністю згадують ті часи…

– Так, це правда. Для мене все почалося з того, що я жив поруч з театром, на розі вулиць Гете й Лисенка, і мало не кожного вечора потрапляв на вистави: водостічною трубою і – через вікно!

– Але ж це небезпечно!..

– Це було як мара: нічого не боявся, тільки-но вечір – я до театру… А потім, учнем 2-го класу, прийшов до студії Валентини Володимирівни Безпольотової. Перша роль – Вишенька у «Пригодах Чиполліно». І пішло! Переграв усе, що тільки можна було! Валентина Володимирівна навчала нас не стільки рухатися на сцені і виразно промовляти слова, скільки думати! З тих часів залишилося багато друзів на все життя, от хоча б Мойсей Фішбейн, Олександр Попенко…

Самого себе тогочасного я називаю (перифраз з «Пригод Чиполліно») «погано вихованим, але добре начитаним хлопчиком»: я приносив Валентині Володимирівні тексти і казав: давайте ставити! І вже тоді вчився адаптувати художні твори до сцени… 14-річному, мені довірили першу постановку. І не щось там дитяче, а «Живий труп» Л.Толстого. Щоправда, тільки 3 останні сцени. Тож актор-режисер-драматург зароджувалися в мені водночас, не сперечаючись, а доповнюючи одне-одного…

– Кінчилися шкільні роки і…

– Ще деякий час після Палацу піонерів я займався в студії Будинку залізничників, відомій «желєзці». Але відчував, що треба вчитися.

– А в Чернівцях, за усієї їхньої «театральності» учитися далі не було де, і Ви…

– І 1965-го я подався до Ленінграду, до дуже престижного і тоді, й тепер театрального вузу: Ленінградського державного інституту театру, музики та кінематографії. Відтоді я жив і працював у Ленінграді – 25 років. Після інституту починав у Товстоногова, в БДТ, у період найбільшої слави й новаторства.

– Як Ви до нього потрапили?

– З Георгієм Олександровичем мене ще 1965-го познайомив Григорій Білошицький, тоді й відбулася особиста зустріч з Майстром. Не буду вихвалятися, але Товстоногов сказав тоді: «Вам більше вчитися немає чого». Сам він тоді вів ІІІ курс, а І-й набирав чудовий театральний педагог Борис Зон. У нього свого часу вчилися Аліса Фрейндліх, Наталя Тенякова…

А ще був Театр Комедії. Одні імена чого варті: Акімов, Вів’єн, Меркур єв, Дмитрієв!..
Через 4 роки після інституту я був серед ініціаторів створення нового, Молодіжного театру. І ще кількох – тільки в Ленінграді. Цікаво було творити нове: театри, п’єси, вистави, ролі. Незвичні повороти, тлумачення, постановки… Траплялися й важкі часи, але все перекривалося молодістю і жагою творчості. А ще від 1973 року я й сам викладав в Інституті.

– Тож можна сказати, що «життя удалося!». Як же Ви раптом потрапляєте до Ізраїлю, що за кульбіт долі?

– Можна сказати й так: несподіваний її повороті. Восени 1990 я поїхав до Ізраїлю, провідати друга, навіть гадки не маючи, що можу там залишитися. Приятель працював тоді у приватному ляльковому театрі. Побув три дні й вирішив: я буду тут жити. У тамтешньому міністерстві абсорбції (так називається відомство типу нашого ОВІРу) питання громадянства було вирішене буквально за 5 хвилин. До грудня переїхала й моя сім’я.

– Як склалася ваша подальша творчість там?

– Завжди стверджую, що випадкового нічого не буває. Коли побачив виставу ізраїльського театру по телебаченню, спершу жахнувся: здалося, що все безнадійно провінційне. Згодом переконався: театри в Ізраїлі, як і всюди, різні – від традиційного до модернізму. Першим тут став для мене «Гешер» («Міст»).

– А як з мовою?

– Запам’яталася (мабуть, тому, що перша на івриті) роль Луки у «На дні» М.Горького. П’єса, на сучасну оцінку, величезна. Роль Луки тримає на собі всю дію – і все це новою для мене мовою! Далі було легше.

– Наскільки відомо, Ви й в Ізраїлі не полишили, коли можна так висловитися, «звичку» створювати нові театри…

– Так, це був «Дрор», 2001-го. Маленька таємниця, оскільки Ви не знаєте івриту. Дрор – це моя пташка, горобець. В Ізраїлі вона вважається символом свободи. Дуже мені це здалося доречним.
Тут я поставив «Короля Ліра», де зіграв головну роль. Мало хто пам’ятає, що в Шекспіра дія відбувається у біблійні часи. Актуальна навіть не трагедія ошуканого й покинутого батька, а трагедія політичного розділу світу. Тема болісна для сучасного Ізраїлю…

– Вам і далі не сидиться на одному місці…

– Моя непосидючість пов’язана, перш за все, із моїм бажанням багато чого здійснити в театрі, адже й я змінююсь, як людина, як актор, як режисер.

Ізраїльське громадянство практичного розсунуло переді мною кордони світу. Я працював в різних країнах, від Європи до Америки, зрештою, в тій же Росії.

2004-го, тепер уже в Петербурзі, теж відкрився новий театр, «Єрусалим».

– І знову поворот – до Чернівців… Як це сталося?

– 1995-го святкувався 50-річний ювілей Палацу піонерів. Приїхали його вихованці з усіх усюд. Тоді з керівництвом Чернівецького театру відбулася перша розмова про ймовірне співробітництво, але з різних причин це не склалося. Через 10 років зателефонувала мені Тамара Артеменко. Тепер уже запросили на постановку, і я поставив «Кабаре «Брут», п’єсу, яку перед тим ставив в петербурзькому «Єрусалимі».

Нинішню ж прем’єру ми приурочили до початку фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини». «Мандрівні зорі або Життя – театр» – п’єса за мотивами Шолом-Алейхема. Вона – про життя єврейських акторів. Це вони – мандрівні зорі. У виставі зайнята уся група, з балетом і оркестром включно.

І ще одна дорога дата: за три дні до відкриття фестивалю, виповнилося 90 років від дня народження Валентини Володимирівни Безпольотової. Ї хоча вона померла вже 37 років тому, ще є люди, які її вдячно пам’ятають…

– Мабуть, Ви й самі – мандрівна зоря, хоча відчуваю: все, що з Вами відбувається, ви вмієте повернути собі на вдачу. А є щось таке, що заважає Вам як актору й режисеру, як людині, зрештою?

– Коли я працюю, мені не заважає ніщо – ні театр, де я ставлю п’єсу, ні навіть недолугі актори, адже інколи трапляються й такі… Я вмію змушувати їх діяти так, як потрібно мені й виставі. Їхні незгоди й невдачі – як сміття, з якого можуть вирости дивовижні квітки…

По життю заважає лише те, що не встигаю здійснити усе, що мав би.

– Тоді – побільше звершень!

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

У США театральні актори допоможуть майбутнім лікарям у навчанні

Як повідомляє УКРІНФОРМ із посиланням на The Seattle Times, втілювати програму в життя медикам допомагають театральні актори. Їх завдання: залежно від ситуації зображати абсолютно різних за характером пацієнтів і їх хвороби. Серед найчастіших завдань — зобразити біль у спині, людину з діабетом, депресією або раком грудей.

Актори театру і кіно 20-х у листівках

 Михайло Чехов (16.08.1891, Петербург — 01.10.1955, Голлівуд) — один із найвідоміших російських акторів початку ХХ століття, режисер і театральний педагог. Племінник письменника Антона Чехова.

Закінчив театральну школу при Суворинському театрі в Петербурзі. 1912 року перебирається до Москви й одразу стає актором МХТ, потім — першої студії МХТ і зрештою — другого МХАТ.

У московський період свого життя Михайло Чехов співпрацював зі Станіславським, Немировичем-Данченком, Сулержицьким. Його близьким другом був Вахтангов. Пізніше, спираючись на свій сценічний досвід, Чехов розробив власну систему акторської гри, яку виклав у книжці «Про техніку актора» (вперше вона з’являється в 50-х роках у Сполучених Штатах).

У 20-ті Чехов пережив душевну кризу й на певний час покинув театр. Лікувався від неврастенії у відомого російського психіатра П. Каптерева й навіть у кількох гіпнотизерів.

Після смерті Сулержицького та Вахтангова очолює МХАТ (1924—1927). Відразу ставить на сцені «Гамлета» і виконує в цій виставі головну роль. В цей час захопився російським символізмом і навіть зробив постановку «Петербурга» А.Бєлого (хоча російські театральні критики цієї вистави так і не сприйняли).

Записи гри Чехова до нас не дійшли. Та, на думку більшості театральних критиків, його найцікавіші акторські роботи — Хлестаков у «Ревізорі» Гоголя, Ерік в «Еріку XIV» А. Стріндберґа та згаданий шекспірівський Гамлет. Багато театрознавців вважають його актором «достоєвського» складу — схильним до «самокопання» (часом патологічного), трагічним і комічним водночас.

Пізніше Чехов потрапив до німецького режисера Макса Рейнгардта, грав у незвичному для себе амплуа міма у театрах Відня та Берліна.

Через постійні хвороби подорожував із дружиною різними європейськими країнами. З 1930 року жив у Франції, а згодом — у Прибалтиці (в Ризі він організував власну театральну школу).

Познайомившись із англійською акторкою Беатріс Бейт та її батьками-меценатами, Чехов знаходить кошти для відкриття нової театральної студії (і при ній — школи) на півдні Англії, в Дартинґтоні, де театр було перебудовано зі старовинного амбaру, а також була одна сцена під відкритим небом. Але вже 1938 року через загострення політичної ситуації в Європі студія мусила перебратися в Америку — в містечко Риджфільд, за 50 миль від Нью-Йорка. Прем’єрою Чехова на Бродвеї стає постановка «Бісів» Достоєвського.

Завдяки С.Рахманінову потрапив у Голлівуд, хоча визначних ролей у кіно так і не зіграв (варта уваги хіба що роль російського доктора-психіатра Алекса в стрічці А.Хічкока «Зачарований», де він грав разом із Ґреґорі Пеком та Інґрід Берґман). Натомість успішно проводив тут курси акторської майстерності. Скажімо, відомо, що його ученицею певний час була Мерилін Монро.

Чехов є автором двох автобіографічних книжок («Шлях актора» та «Життя й зустрічі»).

Помер Михайло Чехов 1955 року в Голлівуді.

Роксоляна Свято 

Амвросій Бучма — видатний український актор і режисер.

14 березня 1891 р. у Львові, в родині залізничника і пралі, народився Амвросій Максиміліанович Бучма. Освіту отримав у Київському музично-драматичному інституті ім.М.Лисенка. Вперше ступив на сцену в 17 років. Під час Першої світової війни воював в австрійській армії, де потрапив у російський полон. У 1917 — 1919 рр. грав у театрі М. Садовського . У 1923 керував 1-м залізнич. театром. З 1922 протягом чотирнадцяти років грав у театрі «Березіль» у Харкові. На Одеській кінофабриці зіграв першу роль — Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року. Після «Нічного візника» (1929), де Бучма геніально виконав роль Гордія Ярощука, українське німе кіно стало відоме у світі. Найбільше глядачів вразила сцена, де герой Бучми, візник, дізнається про смерть доньки від руки білогвардійця. Він у нестямі йде нічною Одесою, а за ним слідує його кінь, немов розуміючи, що сталося.

З 1936 Амвросій Бучма працював актором і режисером Київського театру ім.І.Франка. З 1940-го викладав у Київському театральному інституті. Наприкінці 30-х років Бучма вперше нагороджений Сталінською премією за роль Леніна у «Правді» Корнійчука. Під час Другої світової одержав звання народного артиста СРСР, а вже 1948-го — другу Сталінську премію за роль шахтаря Макара у п’єсі «Макар Діброва» Корнійчука. Ця вистава також запам’яталася глядачам театру ім. Франка. Для епізоду, коли Макарові повідомляють про смерть сина, Корнійчук написав великий патетичний монолог. Відчуваючи штучність, Бучма потроху скорочував його. Зрештою, монолог замінився майстерно витриманою паузою. Мовчання Макара тривало п’ять хвилин. Потім він казав: «Сину мій, сину!» й завіса опускалася. Зал ридав.

Фільмографія: «Арсенал» (1928), «Остання ніч» (1935), «Вітер зі Сходу» (1941), «У далекому плаванні» (1945), «Нескорені» (1945), «Подвиг розвідника» (1947). 1954 року отримав перший режисерський досвід у кіно («Земля», 1954).

Помер Амвросій Бучма у Києві 6 січня 1957. На його честь названо одну з вулиць м. Києва.

Откровенно говоря… или спектакль для всех кто не пришел

«Дивні Люди» — це театр, який не театр  і грає спектаклі , які не спектаклі»

Театр «Дивні люди» представляє спектакль «Откровенно говоря… или спектакль для всех кто не пришел», який відбудеться 30 вересня (п’ятниця) о 19:00 на сцені ЦКД КНУБА, м. Київ, Повітрофлотський пр.-т, 31 (в’їзд з вулиці Клименка).

Що потрібно аби потрапити на виставу ? Все дуже просто, приходь на спектакль»Откровенно говоря… или спектакль для всех кто не пришел» 30 вересня у п’ятницю о 19:00 і отримай емоційний заряд та подивись на життя очима театру «Дивні люди».

·         Автори : Артем Новиков, Юрій Громовой, Куда Сергій

·         Режисер : Артем Новиков

·         Актори : Артем Новиков, Юрій Громовой, Куда Сергій

Посилання події: http://dyvni.com.ua/theatreotkrov

  Цитати акторів:

«Откровенно говоря, я не курю, ну как не курю…»
«Открываешь холодильник,а там куча всего, но поесть нечего»
«Когда в последний раз вы видели тараканов?»
«Сколько можно повторять : «Конфеты для нас подарком не являются»
«А я всегда хотел себе енота»
«Жить нужно, хотя бы для того,что бы улыбаться»
» И эти улыбки будут нас греть, радовать и делать нас чуточку добрее»
«…откровенно говоря»

Класичний Художній Альтернативний Театр запрошує

КХАТовці приготували справжній сюрприз для українського глядача- класика у сучасному усвідомленні у поєднанні з прагненням передати Чеховську атмосферу і дух його твору.Для першої класичної постановки було обрану одну з найскладніших п’єс А.П.Чехова- “Чайку”.Прем”єра якої свого часу, до речі, відбулася також в Києві. Богемне гламурне життя, боротьба за місце під сонцем молодого покоління і зрілої, вже визнаної, гвардії, стосунки дітей та батьків, іллюзії,якими підмінюється справжнє життя, вчинок, як вибір власної долі,і звичайно ж,кохання- все це у центрі уваги сучасного романсу (так постановники визначили жанр цієї вистави). Кожен персонаж грає на якомусь музичному інструменті, що відповідає його внутрішній сутності.  Тому у живому виконанні звучить багато відомих улюблених романсів, що якнайглибше розкривають загадкову слав”янську душу.”Весь світ театр, а люди в ньому актори…” – сказав Вільям Шекспір. Цей вислів міг би стати гаслом нового прочитання КХАТом відомої чеховської “ЧАЙКИ”, і назва “Театр” була робочою назвою цього проекту. Але головною у його розумінні все ж-таки є післямова- з власних мрій, бажань, вчинків, хибних прагнень та прозрінь кожен будує власну виставу у цьому театрі.Та на жаль справжнє життя все ж відрізняється від театру тим, що в ньому не можна все переграти і деякі помилки мають незворотні наслідки.   

 

Будинок Актора     Ярославів Вал-7

     11 ВЕРЕСНЯ   о 19.00      

              

         ПРЕМ»ЄРА

                                   А.П.ЧЕХОВ

         «ЧАЙКА»

сучасний романс на дві дії

 

Автор компеляції- Катаріна Сінчілло

Режисери-постановник-засл.арт.України Віктор Кошель

Режисер- Катаріна Сінчілло

Живий звук.У виставі звучать відомі класичні романси.

Вистава йде мовою оригіналу.

 

У виставі зайняті актори театру і кіно:

засл.арт.України Віктор Кошель

Олександр Васін

Ірина Бенюк

Катаріна Сінчілло

Роман Скобніков

Ольга Джигурда

Начинаем 20-й театральный сезон

Дорогие друзья!
У нас хорошие новости!!!!
1. Начинается новый театральный сезон!!! Ждем вас на спектаклях
2. Объявлен новый набор в театральную студию. Приглашаются все желающие — вне зависимости от возраста и образования
3. Вышли в свет две новые книги Алексея Курилко. Книги и Аудиодиск уже в продаже. Также будут организованы в поддержку — встречи с читателями. Об этом сообщим, когда определимся с датами.